Jan, 38 - 26 июля 2006 20:07

Твої очі… Вони так пахнуть сяйвом неба, що, дивлячись на розпалену сонцем землю, довго вбирало в себе аромати літа… Я бачу небо очей Твоїх… Те безкрає, несказанно глибоке й просторе небо – воно зібралося все нараз і віднайшло собі притулок у тих безмежно чистих двох криничках Твоїх очей… Твої очі… Небо у двох криницях… Вони завжди зі мною, вони щораз дивляться на мене, щойно закрию свої очі – і бачу їх. Твої очі. Завжди світять мені. Вони мені світили в пору весни нашого кохання; вони світили, коли до нас раптово прийшла розлука; вони світитимуть мені навіть тоді, коли Ти мене забудеш…
Вони в моїй душі. Вони в моєму серці… Ти, сам того не усвідомлюючи, подарував їх мені як безцінний дар нашого кохання. І я прийняв той подарунок. І вже нікому не віддам його – хіба своєму серцю та своїй душі… Твої очі… Небо очей Твоїх… Воно запалило в мені іскру чогось незбагненного, що бентежитиме душу все життя… Твої очі… Твої бездонні очі… Нащо вони мені ТАК СВІТЯТЬ??? Нащо вони ТАК ДИВЛЯТЬСЯ на мене навіть після розлуки??? Нащо завдають такого болю?.. Твої очі… Як я хочу втопитися в їх криницях – і так, тільки так лиш зможу НАЗАВЖДИ З’ЄДНАТИСЯ З ТОБОЮ…

• 
• 
•